search
Є І Ї А Б В Г Д Е Ж З Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я 
ЄДНА́ТИ
ЄДНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. 1. рідко. Скріплювати одно з другим яким-небудь способом. Єднати труби зварюванням. 2. Встановлювати сполучення, зв’язок з чим-небудь, між чим-небудь. Стежив [Алі], як тихо ступали жовті патинки [Фатьми] по кам’яних сходах, що єднали Меметову хату з землею (Коцюб., І, 1955, 395); Вони [комсомольці] також пішли.. єднати ріки, зводити мости, творити пісню й музику новітню (Гонч., Вибр., 1959, 76); // Встановлювати спілкування між ким-, чим-небудь за допомогою засобів зв’язку. Вони [жили кабеля] знову єднали його з усіма дивізіонами (Кучер, Чорноморці, 1956, 122); * Образно. Густа мряка чорним запиналом єднала з небом спалену сонцем полонину (Коцюб., І, 1955, 344). 3. Створювати між ким-небудь близькі, дружні стосунки, тісний зв’язок; зближувати. Одно їх [Андрія і Маланку] єднало — це згадка про те, що Гудзь радив найняти Гафійку (Коцюб., II, 1955, 21); Дружні взаємини єднали співця Білорусії [Я. Купалу] з литовським поетом Людасом Гіра, з найбільшим поетом Латвії Янісом Райнісом, з нашим Павлом Тичиною (Рильський III, 1955, 408); // перен. Встановлювати тісніший зв’язок, взаємодію між чим-небудь. Тихо сяли старечі очі перед повагою смерті, мудрий спокій єднав життя і смерть (Коцюб., II, 1955, 352); В думці міркуючи, мудрії Ріші почули той зв’язок, що то єднає буття з небуттям (Л. Укр., IV, 1954, 284). 4. Створювати єдність (у 1 знач.) між ким-небудь; згуртовувати. Щоб брати братів єднали Розірвать гуртом кайдан.., — Треба перше нам освіти (Граб., І, 1959, 125); В оповіданні сивого пожежника.. говорилося про мужність, що єднає людей, яким випало бути разом у катівнях Шварценвальде (Жур., Вечір.., 1958, 248). 5. Збираючи докупи, створювати щось єдине ціле. Там життя було немов зібране в тому шкельці, що промені порізнені єднає в одну сліпучу.. точку (Л. Укр., II, 1951, 180); Той світоч, що його нам Ленін засвітив У чорнім мороці царевої Росії, Нам осяває путь, серця кріпить і гріє, Єднає в рать одну усіх трудівників (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 5). 6. заст. Домовлятися з ким-небудь про щось. Я полюбив святу красу дівочу, Що винниць батька свого стерегла, І вже єднав дружину парубочу, Що нас до шлюбу в парі провела (Фр., XIII, 1954, 322); //Вести розмови з ким-небудь про заміжжя дочки, внуки і т. ін.; заручати, змовляти. Стала мати гадати Та за пана [дочку] єднати (Шевч., І, 1951, 155). 7. заст. Схиляти кого-небудь на свій бік; умовляти. Таки ж у нашому селі Назнав я дівчину… Вчащаю І матір удову єднаю (Шевч., І, 1951, 396). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 496.


Словник української мови в 11 томах 

skip_previousЄДНА́ННЯЄДНА́ТИСЯskip_next

T: 0.019447769 M: 15 D: 0