ІНДИ́К

ІНДИ́К, а, ч. 1. Великий свійський птах родини фазанових, якого вирощують на м’ясо; самець індички; індійський півень. — Вимети хату, внеси дрова, Посип індикам, гусям дай (Шевч., І, 1951, 84); Кури і качки проходжувалися по подвір’ю, а надутий, вічно сердитий і булькітливий індик.. панував над усіма (Фр., III, 1950, 233); Індики ціняться за ніжне, соковите м’ясо білого кольору. Це великі птахи. Вони, як і кури, мають міцні ноги й короткі крила (Зоол., 1957, 130); * У порівн. А Карпо й собі надувся, мов індик (Коцюб., І, 1955, 302). 2. Страва з м’яса цього птаха. Тут їли.. Свинячу голову до хріну І локшину на переміну, Потім з підлевою [підливою] індик (Котл., І, 1952, 72); Обід помалу доходив до кінця, коли подали індика, гостям поналивано шампану (Фр., VII, 1951, 341). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 26.

Словник української мови в 11 томах 

T: 0.533359546 M: 1 D: 1