Є І Ї А Б В Г Д Е Ж З Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я 
ЄДИ́НО
ЄДИ́НО. 1. Присл. до єди́ний 1. Центральна рада не визнавала Ради Народних Комісарів — єдино законного уряду Росії (Іст. УРСР, II, 1957, 67); Ми проповідуємо пролетарську революцію — ту єдино вірну справу, заради якої десятки зійшли на ешафот, сотні й тисячі сидять по тюрмах (Ленін, 24, 1950, 376). 2. у знач. част. Уживається в знач. обмежувально-видільних слів: тільки, лише, виключно. Франко зрозумів, що єдино в революційній боротьбі народ може знищити ненависні пута соціальної і національної неволі (Козл., Відродження.., 1950, 29). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 495.

Словник української мови в 11 томах  2018

← ЄДИНИ́ЦЯЄДИНОБО́ЖЖЯ →

words-app-1T: 0.06836744 M: 6 D: 0