ІМПРОВІЗУВА́ТИ

ІМПРОВІЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., перех. 1. Складати який-небудь твір (пісню, вірш і т. ін.) під час виконання, виголошувати промову тощо без попереднього підготування. Колективна творчість — це творення гуртом.. Так творили свої пісні і мотиви первісні дикуни, що в пориві спільного екстазу імпровізували строфу за строфою (Еллан, II, 1958, 66); Вони [вівчарі] не співали завченого, а вільно імпровізували, передаючи те, що бачили (Гжицький, Опришки, 1962, 23); // Говорити те, що спадає на думку; вигадувати. — Яка я гарна! Яка я пишна в золотих сережках, в брильянтах! Як блищить золото!..— співала Антося, імпровізуючи слова (Н.-Лев., IV, 1956, 186); Я починав імпровізувати, плутаючись у подробицях (Донч., VI, 1957, 621). 2. перен. Робити, влаштовувати що-небудь нашвидку, без попереднього підготування. Я імпровізую убрання хат з папороті, зілля і т. п. (Л. Укр., V, 1956, 148). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 22.

Словник української мови в 11 томах 

ІМПРОВІЗУВА́ТИСЯ →← ІМПРОВІЗО́ВАНО

T: 0.132966534 M: 3 D: 3