ІМПОЗА́НТНИЙ

ІМПОЗА́НТНИЙ, а, е, книжн. Який справляє враження, звертає на себе увагу; поважний, статечний. Вона-то була не лише моєю вчителькою в школі, але вчителькою і приятелькою і поза нею. Імпозантна, достойна жінка, що могла мірятись в дискусії хоч би з ким (Коб., III, 1956, 556); До кабінету увійшов високий на зріст, немолодий вже чоловік, надзвичайно імпозантної зовнішності. Сива голова, гарне обличчя, упевнений владний погляд, окуляри, хода, нарешті, крій костюма — все викривало в ньому людину столичну, мислячу, що живе в сфері високих інтересів (Довж., І, 1958, 441). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 21.

Словник української мови в 11 томах 

ІМПОЗА́НТНО →← ІМПОЗА́НТНІСТЬ

T: 0.097836338 M: 3 D: 3