ІМЕННИ́Й

ІМЕННИ́Й, а́, е́. 1. Помічений ім’ям власника; з дарчим написом на чиє-небудь ім’я. — В нього орден, а в мене іменний годинник (Тют., Вир, 1964, 318). 2. Пов’язаний з яким-небудь або чиїмсь ім’ям. [Журейко:] Лиш перстень дай князівський іменний, Щоб при нагоді вірили мені (Коч., П’єси, 1951, 82). Іменни́й спи́сок — список, у якому перераховуються прізвища, імена й по батькові яких-небудь осіб. ∆ Іменна́ части́на при́судка — частина складеного присудка, виражена іменником, прикметником, числівником, займенником або дієприкметником; Іменни́й [скла́дений] при́судок — присудок, до складу якого входить іменник, прикметник, числівник, займенник або дієприкметник. В залежності від характеру призв’язкової частини розрізняють іменний і дієслівний складений присудок (Сл. лінгв. терм., 1957, 140). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 19.

Словник української мови в 11 томах 

ІМЕ́ННИК →← ІМЕНИ́ННИЦЯ

T: 0.099116022 M: 3 D: 3