ІЗОЛЯ́ТОР

ІЗОЛЯ́ТОР, а, ч. 1. Речовина, що не проводить електричного струму; діелектрик. Учені почали розрізняти тіла, які проводять електрику,— провідники і тіла, що не проводять електрики,— ізолятори (Нариси розв.прикл. електр.., 1957, 9); Суху деревину використовують як ізолятор при монтуванні освітлювальних сіток, .. для стовпів електросіток тощо (Стол.-буд. справа, 1957,30). 2. Виріб для ізоляції та кріплення дроту. Поставлять стовпи з ізоляторами, потягнуть дріт, засвітять світло по селу, проведуть під кожну стріху (Ю. Янов., Мир, 1956, 121). 3. Приміщення для тимчасової ізоляції людей із заразними хворобами тощо. — Цей хлопчик зараз в ізоляторі. Він хворий (Донч., VI, 1957, 320); В інтернатах, де учнів є від 50 і більше, необхідно виділяти ізолятор на 1-2 і більше учнів (Шк. гігієна, 1954, 183); // Спеціально пристосоване приміщення для тварин із заразними хворобами. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 14.

Словник української мови в 11 томах 

ІЗОЛЯЦІ́ЙНИЙ →← ІЗОЛЮ́ЮЧИЙ

T: 0.123821411 M: 3 D: 3