ІДИ́ЛІЯ

ІДИ́ЛІЯ, ї, ж. 1. Невеликий поетичний твір, що зображує мирне, безтурботне життя селян на лоні природи. Це була не стільки ода, скільки ідилія, у якій вихвалялося життя сільського мешканця на лоні природи (Бор., Тв., 1957, 19); Він [Т. Шевченко] негативно ставився до всіляких ідилій і сентиментально-мелодраматичних писань (Укр. літ. критика.., 1959, 49). 2. перев. ірон. Про близьке до природи, мирне, безтурботно-щасливе життя. Вона хотіла показати своїм гостям у своїм домі скромну та тиху ідилію, гармонійне життя матері з сином (Фр., VII, 1951, 105); Так і сиділи троє.. Вечорами дивилися на волохаті зелені зорі, Анюта мугикала пісню, пес підвивав. Одно слово — справжня ідилія (Донч., II, 1956, 111). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 12.

Словник української мови в 11 томах 

І́ДИШ →← ІДИЛІ́ЧНО

T: 0.114422672 M: 3 D: 3