ДІ́РКА

ДІ́РКА, и, ж. Те саме, що діра́ 1. Дим ішов просто на хату й виходив у дірку, прорубану в стелі (Н.-Лев., II, 1956, 392); Руда шапка не прикривала гаразд розкудланого волосся, і воно лізло з-під шапки та крізь дірки в шапці (Коцюб., І, 1955, 34); Через цю дірку в стіні і винесли на двір тіло Анта (Скл., Святослав, 1959, 22); * Образно. Намножилося народу — діватися вже йому нікуди. — Хай множиться — знайдемо дірки! (Гончар, Таврія.., 1957, 30). ◊ Ді́рка з бу́блика— пусте місце, ніщо. Взяв з бублика дірку!.. (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 157); Лата́ти (залата́ти) ді́рку (дірки́) — те саме, що Лата́ти (залата́ти) діру́ (ді́ри) (див. діра́).— Хіба я не знаю, що й ви бідуєте.. Що з того, що ви заробляєте, коли тими грішми не знати, яку дірку залатати (Коцюб., І, 1955, 42); Зачита́ти до діро́к — порвати, пошарпати, читаючи щось багато разів. — Знаєте, — даси кому газетку — зачитують до дірок. Незручно, коли газета неохайна (Вишня, І, 1956, 322); Сама́ тобі́ ді́рка— про дуже рвану одежу. І кожушок був теж драненький та задубілий, а проте пальтишко [пальтечко] ще гірше. Сама тобі дірка (Мик., Кадильниця, 1959, 4). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 307.

Словник української мови в 11 томах 

ДІРКОПРОБИВА́Ч →← ДІРА́

T: 0.108910918 M: 3 D: 3