ГОРН

ГОРН, а, ч. 1. Мідний духовий інструмент; сигнальний ріжок. Весело і тривожно заграв коло школи піонерський горн (Кучер, Трудна любов, 1960, 557). 2. рідко. Те саме, що го́рно 1. Щоб вирвать дух свій із облуди, А хижаків за горло взять, Розпалим горн, залізо будем, Доки гарячеє, кувать! (Пісні та романси.., II, 1956, 290); [Хор:] Ой, пройшла Меланочка крізь вогонь, Наче щире золото через горн (Коч., І, 1956, 516). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 133.

Словник української мови в 11 томах 

ГО́РНІЙ →← ГОРМОНА́ЛЬНИЙ

T: 0.143949095 M: 3 D: 3