ГО́РЛИЦЯ

ГО́РЛИЦЯ, і, ж. 1. Лісовий птах, менший від голуба; дикий голуб. Десь далеко затуркотіла горлиця, неначе й собі згукувалась з живим людським гуканням (Н.-Лев., IV, 1956, 80); Горлиця і припутень мостять на дереві просте гніздо з кількох покладених навхрест паличок (Корисні птахи.., 1950, 35); * У порівн. Як схопиться Парася!.. Дмухає на огонь, кожух його струшує, і в’ється, як горлиця, коло його (Вовчок, І, 1955, 283). 2. Ласкаве звертання до дівчат та жінок. — Дівчино, горлице, коли б ти знала, якого жалю ти мені завдала! — подумав Микола, глянувши на Мокрину (Н.-Лев., II, 1956, 230). 3. Давній український народний танець і музика до нього. Чоботи вибивають горлицю — підлога двигтить (Донч., І, 1956, 241); Бандура горлиці бриньчала (Котл., , 1952, 73). 4. Українська сольна народна пісня. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 132.

Словник української мови в 11 томах 

ГОР́ЛИЧКА →← ГОР́ЛЕЧКО

T: 0.11706764 M: 3 D: 3