І́СТИННО

І́СТИННО. Присл. до і́стинний 2; справді. — Істинно, ти щасливий батько, маючи таку дочку добру, розумну та ще й красиву (Кв.-Осн., II, 1956, 324). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 50.

Словник української мови в 11 томах 

ІСТМА́Т →← І́СТИННИЙ

T: 0.149669184 M: 3 D: 3