І́СПИТ

І́СПИТ, у, ч. 1. Перевірка знань з якого-небудь навчального предмета; екзамен. Лукіяновича не бачив, бо у нього були саме іспити (Коцюб., III, 1956, 324); — Він складе іспит і може собі відпочивати ціле літо (Хотк.. І, 1966, 159); Останній день іспитів на закінчення семирічки був і прощанням Захара з школою (Ле, Право.., 1957, 16). ∆ Держа́вні і́спити див. держа́вний. 2. Перевірка яких-небудь якостей, властивостей і т. ін. При першій зупинці коня іспити припиняють (Конярство, 1957, 110). ◊ Витри́мувати (ви́тримати) і́спит — виявлятися добрим, придатним для чогось.— Наша сталь витримала іспит в грізні роки війни (Рибак, Час.., 1960, 797). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 49.

Словник української мови в 11 томах 

ІСПИТНИ́К →← ІСПА́НЦІ

T: 0.12225459 M: 3 D: 3