І́СКОРКА

І́СКОРКА, и, ж. Зменш. до і́скра. Мандрівець тремтячими руками почав багаття згасле ворушить, знайшов десь іскорку межи трісками (Л. Укр., І, 1951,282); Бліденька іскорка гніву блиснула в її очах (Фр., VIII, 1952, 296); У Павлика блиснули в зіницях іскорки надії (Донч., VI, 1957, 17). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 48.

Словник української мови в 11 томах 

T: 0.439924768 M: 1 D: 1