ЄХИ́ДНИЙ

ЄХИ́ДНИЙ, а, е. Пройнятий злістю, хитрістю, лукавством (про людину). [Xрапко:] Він і мені все здавався єхидним, щось дуже вже падав передо мною… (Мирний, V, 1955, 203); Не була вона ні скупою, ні єхидною, а була доброю і чутливою (Довж., І, 1958, 191); // Який містить у собі таємний намір зачепити, образити. Максим єхидним голоском зупинив свого друга (Смолич, Мир.., 1958, 65); Єхидна посмішка світилась в очах вершників (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 18). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 499.

Словник української мови в 11 томах 

ЄХИ́ДНО →← ЄХИ́ДНА

T: 0.131975871 M: 3 D: 3