ЇЗДОВИ́Й

ЇЗДОВИ́Й, а, е. Признач. для їзди (у 1 знач.). Їздові коні; // у знач. ім. їздови́й, во́го, ч. Той, хто доглядає за кіньми та їздить ними (у колгоспі, у війську тощо). Перше ніж стати листоношею, Михей орав і сіяв, був пастухом, сторожем, а згодом — їздовим: возив голову колгоспу (Зар., На.. світі, 1967, 20); По тилах ішла чистка за чисткою. У піхоту забрали кухарів, писарів, їздових, старшин (Гончар, III, 1959, 113). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 60.

Словник української мови в 11 томах 

ІЗОБА́РА →← Ї́ЗДКА

T: 0.124234191 M: 3 D: 3